Делавер – могутня річка з величезним водозбором, яка несе свої води до Атлантичного океану крізь 300 миль та багато міст. Протягом століть вона є постачальницею питної води, енергії для роботи млинів та промислових підприємств та засобом для транспортування. У XX столітті забрудненість річки стала очевидною й відтоді почались роботи з її відновлення та збереження. Розповідаємо більше про головну водну артерію Філадельфії. Далі на philadelphia.name.
Рання історія
Коли європейці прибули на береги річки Делавер на початку XVII століття, вони були заселені корінним народом ленапе. Індіанці називали цю річку «стрімким потоком» й у їх життя вона відігравала не менш важливу роль, ніж згодом для колонізаторів.
Спочатку річка слугувала потребам голландців та шведів, а з 1664 року цей регіон захопила Англія. Квакери заснували Пенсільванію та Західний Джерсі. Згодом на річці постали такі міста, як Філадельфія, Вілмінгтон, Трентон, Камден та інші. Ключовим фактором їх стрімкого економічного розвитку стало саме розташування на ріці, що тоді вже мала назву Делавер.
Назвали її на честь Томаса Веста, барона Де Ла Вер. Він був англійським дворянином та першим королівським губернатором колонії Вірджинія та захищав її під час Першої англо-поухатанської війни.
Початок індустріалізації та роль річки Делавер
У 1681 році англійський квакер Вільям Пенн одержав від короля Карл II власність на американські землі, зокрема на сучасну Пенсільванію та Делавер. Наступного року Вільям приїхав до нового континенту та оселився в Нью-Каслі. На перших загальних зборах колоністи визнали права нового власника, а Вільям вирушив вгору по течії річки Делавер. У 1683 році він заснував місто Філадельфія.
Вільям Пенн обрав місце приблизно посередині могутньої річки, щоб створити транспортний вузол. Перші поселенці одразу почали виробництво товарів не лише для власних потреб, а й для експортування в інші регіони. Крім того, на річці з’явились перші пороми для швидких подорожей до сусідніх міст.
На притоках річки Делавер почали будувати водяні млини. У 1679 році такий млин для перероблення зерна створили на місці сучасного Трентона. Перемелене зерно сплавляли вниз до Філадельфії. У XVIII столітті уздовж річки почали будувати кузні, набувала розвитку чавунна промисловість. Також з’являлись лісопильні, адже ліс було дуже зручно сплавляти по річці.
Водночас річка Делавер мала пороги, водоспади та мілини, які заважали вільному пересуванню водного транспорту. Коли на півночі Пенсільванії відкрили поклади антрациту, то почали шукати шляхи для покращення водного транспортування. Так почалось будівництво каналу вздовж річки, яке закінчилось у 1832 році.
До цього часу в річці жила велика та розмаїта популяція риб. До індустріалізації в Делавері нараховували до 300 видів риб, наприклад, сома, щуку, окуня, форель, вугра та багато інших. Раціон колоністів був завжди багатим на рибу. Подейкували, що річка стала рятівницею для військ Джорджа Вашингтона. На півдні розвивалась устрична промисловість. Проте зі зростанням темпів індустріалізації ці природні багатства були втрачені.
Популярність річки Делавер
У середині XIX століття залізничний транспорт перевищив за популярністю водний. Водночас залізниці надавали значні можливості для транспортування різних виробів промислових підприємств, розташованих на річці Делавер. Тому її значення для регіону не стало меншим.
Поступово ця водна артерія від Трентона і до затоки Делавер стала найбільш індустріалізованим регіоном США. Тут виробляли текстиль, шкіряні вироби, гуму, сталь та кораблі. Було створено багато лісозаготівельних компаній, великих фабрик та заводів, в тому числі нафтопереробних, хімічних, цукрових та харчових. Багато підприємств обирали локації уздовж річки Делавер, тому що могли брати з неї необхідну кількість води для виробництва, а також легко та дешево утилізували стоки.
У той час екологічна криза лише майоріла на горизонті. Пасажири залізниць насолоджувались красою річки Делавер та її долини й вони невдовзі перетворились на популярний літній курорт. Тут почали будувати готелі, організовувати піші походи, прогулянки на човнах та рафтинг. У Філадельфії та поруч з містом створили парки розваг, які приваблювали тисячі відвідувачів:
- в окрузі Глостер у 1890 році відкрили Лінкольн-парк, а через п’ять років – Вашингтон-парк;
- у Салемському окрузі у 1891 році відкрили пляжний парк Ріверв’ю;
- державний парк створили навколо каналу, що з’єднував річки Делавер і Рарітан.
Відвідувачі насолоджувались природою, гуляли пішки, бігали, їздили на велосипедах та конях, ловили рибу, веслували на каное. На жаль, присутність людей також мала негативний вплив на стан водойми.
Забруднення та відновлення річки
Від початку колонізації річку Делавер забруднювали стоки зі шкіряних заводів. Надалі до них доєднувались нові й нові підприємства. Ба більше, водойму почали використовувати як громадську каналізацію. Тисячі філадельфійців хворіли на черевний тиф та холеру, які передаються через забруднену воду. Смертоносні епідемії у 1890-х роках стали причиною відкриття піщаної фільтраційної установки, а до 1912 року було впроваджено хлорування міської води. Попри ці заходи водойма залишалася каналізаційною трубою, наповненою відходами промислової та побутової діяльності.
У 1948 році Конгресом був прийнятий федеральний Закон про контроль над забрудненням води. Завдяки цьому у Філадельфії побудували три первинні очисні споруди. Вони фільтрували тверді частки, але не знищували шкідливі бактерії, що негативно впливало на популяцію риби в річці. Ситуацію ускладнювало те, що басейном річки користувались різні штати, які не могли дійти згоди в її використанні та охороні.
Об’єднались вони лише у 1961 році. Тоді ж президент Джон Кеннеді підписав Угоду про басейн річки Делавер та створив відповідну Комісію. Остання визначала розподіл використання та забруднення водойми. У 1972 році Конгрес прийняв Закон про чисту воду. Було заборонено скидати відходи в річки без очищення та дозволів. До 1990 року на очисні споруди вздовж річки Делавер було витрачено понад 1,5 мільярда доларів. Таким чином, вдалось поступово покращити екологічний стан водойми.
З 2004 по 2006 рік на річці відбулись три великі повені. Вони пошкодили багато споруд та землі вздовж її берегів. Тож у 2007 році була розроблена Програма гнучкого управління потоком для вилучення об’ємів води відповідно до розрахунків та небезпек.
Паралельно почалась та триває робота з координації управління річковою інфраструктурою, такою як мости та порти. Річ у тім, що будь-який проєкт на річці має вплив на її стан та екологію, а тому має бути ретельно оцінений перед впровадженням. Багато наявних об’єктів також модернізували та покращили, щоб забезпечити збереження річки Делавер.
У XXI століття річка Делавер не втрачає свого державного та регіонального значення. Вона все ще залишається важливим промисловим осередком, але тепер підприємці більше дбають про її екологічний стан. Водночас філадельфійці обожнюють відпочинок на мальовничих берегах Делаверу та пишаються річкою. Віднайти баланс між природою та промисловістю є непростим завданням, але до цього прагнуть на всіх рівнях.
