Протягом багатьох років на території Філадельфії можна було побачити неймовірно велику кількість ферм. Однак з плином часу сільськогосподарська справа занепадала, а утримання було все дорожчим і важчим. Це стало причиною зменшення кількості ферм у Філадельфії, і не тільки. Але залишились й ті, хто віддає своїй праці всю душу, і не важливо наскільки це складно. Такою стала і ферма Фокс Чейз, адже вона працює не одне десятиліття. Далі на philadelphia.name.
Як з’явилась ферма?
Історія розпочалась у далекому 1683 році. Саме тоді Вільям Пенн продав свою землю у 500 акрів Вільяму Стенлі. Чоловік, який сам був родом із Лондона, назвав нове місце на честь себе — “Гора Стенлі”. Однак чоловік не довго насолоджувався особистою горою, у 1690 році він помер. Але навіть не це стало причиною переходу власності. Вільям Стенлі, скоріше за все, не досить вміло розпоряджався своїми фінансами. До цієї думки призводить те, що той помер у великих боргах.
Тож, після смерті Стенлі у 1690 році, гору придбав Пітер Бейтон. Після купівлі новий власник вирішив розділити одну велику ділянку на дві менші, кожна з яких складала 250 акрів. Вони знаходились по обидві сторони струмка Пенніпак. Чоловік розумів, що так багато землі йому не треба, тому він продав ділянку на півдні від водойми Едварду МакВі. Сім’я нового власника володіла нею більш як 100 років, і за цей час вони встигли зробити на території садибу
Робоча ферма Вістерів
З плином років МакВі продали понад 100 акрів своєї землі Томасу Вістару. Він одразу взявся за зведення нового кам’яного маєтку, який пізніше став відомим як “Стенлі”. Ця споруда виявилась подарунком сину Томасу Вістару-молодшому та його дружині, і у сучасні часи вона відома за назвою “Садиба”. А пізніше з’явився ще один маєток. Він призначався Томасу III. З часом будівля стала сучасним білим фермерським будинком.
Томас Вістар-молодший виявився доволі активним політиком. Коли президентом США був Грант, той більшу частину свого часу займався індіанськими справами, а також довго був на заході. Його відсутність було легко зрозуміти, адже чоловік намагався отримати справедливість для індіанців після Громадянської війни. З цієї причини фермою частіше займався його син, Томас Вістар III.
Але ферма не отримала свого “довго і щасливо”, оскільки трапилась трагедія. У 1863 році хлопець передчасно помирає. Всі його сільськогосподарські знаряддя передали на аукціон. А його батько доживав свої останні роки у своєму маєтку “Стенлі”.
Вістар-молодший розумів, що доглядати за територією буде нікому. Тому у заповіті він розпорядився, щоб його майно та улюблену ферму сина продали. Кількість землі нараховувала 102 акри. Покупцем став сусід Вістара-молодшого, але чоловік вирішив не перейматись територією, адже її можна здавати. Орендарем виявися його рідний син до 1888 року.
В період між 1888-1901 роками земля мала аж 4 власників. Існує думка, що ті були зацікавлені у масштабній забудові території. Але, на щастя сучасним власникам, ця ідея так і не була втілена у життя.
Притулок для божевільних та джентльменська ферма
На початку 1900-х років всю територію у 102 акри придбав притулок для божевільних. Як не дивно, але ферма мала гарний догляд і залишалась в ідеальному стані весь час. Для ведення сільського господарства робітники намагались використовувати всі новітні методи. А кожна тварина, яка знаходилась на території, була добре нагодована та доглянута.
Ферма вирощувала корів, що призвело до масово виробництва молока. За весь час робітники змогли полагодити маєток та добудувати мансарди. А колодязь, який був на території, слугував для охолодження молока.
Довго притулок для божевільних не проіснував, адже у 1917 році землю викупив Джордж Лорімер.
Джентльменська ферма Батлера
Доля ферми у черговий раз змінюється у 1939 році. Тоді ті ж 102 акри придбав Гарольд Батлер. Він вирішив, що територію можна використовувати як джентльменську ферму. В утриманні такої місцевості чоловіку допомагали два менеджери — Френк та Ервін. Перший пішов з ферми у 1955 році, а другий намагався тримати її на плаву аж до 1983 року. Робив Ервін це, звичайно, не самотужки, у справі йому допомагала родина.
Під час існування ферми Батлера, на території утримувалась худоба герефордської та ангорської порід. Але на додачу у старій вівчарні проживали вівці. Однак у 1969 році ситуація трохи змінилась, оскільки спадкоємець власника продав 83 акри землі. Купила ділянку компанія з Нью-Йорка. Але вся сім’я Гленсі отримала дозвіл залишатись на території ферми та утримувати її, як і всі роки до того.
Сучасна доля
До сучасних часів територія пережила чимало подій. У 1972 році її хотіли віддати на забудову 884 квартир. За основною садибою навіть встигли встановити фундамент для нових таунхаусів.
Але, на щастя, у 1981 році Сільськогосподарська школа Сола отримує всю територію ферми в оренду. І з того часу вона починає знову розвиватись. Ферма влаштовує фермерські та сезонні фестивалі, заснувалась група підтримки, літні екскурсії, майстер-класи. У 1994 році територія переходить до школи Авраама Лінкольна, але відбувається це завдяки програмі по садівництву та природознавства.
Організація “Друзі ферми Фокс Чейз” найняли людей, які спеціалізуються на збереженні історичних пам’яток. А у 2005 році ферму внесли у Національний реєстр історичних місць, що робить територію більш бажаною для відвідування.